Про мене

         

        

Варениця Мирослава   Єгорівна

 Дата народження:
17 серпня 1982р. 
Освіта: вища                                                   

Закінчила  Дрогобицький державний педагогічний   університет ім. Івана Франка 
Спеціальність: вчитель початкових класів
 Місце роботи:  Жовтанецька гімназія

 Категорія: спеціаліст  вищої кваліфікаційної 

категорії 

   ЗАПОВІДІ  ВЧИТЕЛЯ

*Учитель вчить інших доти, поки вчиться сам.
*Учитель – друг і помічник учня у його розвитку і самовдосконаленні.
*Дітей зустрічайте словами: “Я чекала вас!”.
*Любіть кожну дитину.
*Спілкуйтеся з дитиною як з дорослим.
*Розмовляйте з дітьми спокійно.
*Поповнюйте свої знання, щоб більшого навчити    дітей.
*Висловлюйте дітям подяку за роботу на уроці.  
*Слухайте своє серце, бо тільки своїм серцем дійдете до сердець дітей. 

Презентація "Школа починається з учителя".

            Я - педагог і особистість

    Літо… Чудова тепла пора. Напевно, кожен із нетерпінням чекає цієї  пори і сумує, коли вона швидко минає. Літо є улюбленою порою року і для моїх батьків. Адже саме в цей чудовий час 17 серпня 1982 року народилася їхня перша дитина - маленька дівчинка з довгим чорним волоссям і допитливими карими очима. Цією дівчинкою була я.

    Мальовничі краєвиди мого рідного села, що на Самбірщині, викликали в мене допитливість до навколишнього світу, цікавість до малювання, а пізніше, коли вивчила букви, і до читання.

  У 6 років мама за руку повела мене до школи.  

                 Пахнуть  айстри дощем і вітрами, 

                 І рум’яниться яблуком день.

                 Бо сьогодні мене моя мама

                 По стежині до школи веде.

Моя пам’ять повертає мене знову і знову до цих дитячих років, коли, зайшовши у клас, я зустрілася із своєю першою вчителькою. Які були в неї розумні очі, сповнені любові і турботи про нас , малюків, яка щира усмішка і ніжні руки, які гладили нас по голівках. І саме з дитячих шкільних років я відчула в собі любов до професії вчителя. Пам’ятаю, як я уявляла себе вчителькою… Як  мої молодші братик і сестричка були учнями. Як я вчила? Задавала запитання, щось диктувала, ставила оцінки і була щаслива. Це були мої найкращі розваги.

    Як швидко минає час. І я уже не маленька першокласниця, а доросла випускниця, яка закінчивши школу на відмінно, стояла перед нелегким вибором: який шлях обрати у житті, щоб не помилитися. Бути вчителем, який мов добрий чарівник веде малечу по країні Знань, чи може лікарем, який лікує і рятує життя людей?     

   І ось після довгих роздумів я у місті Дрогобичі, де подаю документи до Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка на факультет «Початкове навчання». Я вчилась сумлінно, щоб не пропустити чогось важливого, а проходження педагогічної практики у моїй рідній школі розвіяли всі сумніви про вибір моєї професії.

  Уже 19 років я працюю у Жовтанецькій гімназії, з них 14- вчитель початкових класів. Я задоволена своєю роботою і не уявляю себе без школи, без своїх учнів. Я радію їхнім успіхам, разом з ними намагаюсь подолати всі труднощі  та зі сльозами на очах прощаюсь із своїми випускниками. 

    Учитель є тим промінчиком, який несе тепло, любов і знання до своїх учнів. 

Тому моїм педагогічним кредом є вислів: «Учитель-це плодотворний промінь 

сонця для молодої душі, який нічим замінити не можна».

 Я вважаю, що важливою умовою розвитку педагогічної майстерності є бажання педагога працювати з дітьми, любов і повага до них, отримування задоволення від спілкування з вихованцями, потреба знову і знову повертатися до школи, щоб почути дитячі голоси. Учитель має пам’ятати одну просту , але важливу істину: для того, щоб бути справжнім учителем, необхідно перш за все любити те, чого навчаєш, і любити тих, кого навчаєш…